«Думаєш, ти тут королева? Що тобі все можна?» — мій голос прорізав тишу університетського коридору, наче лезо. Я стояла ошелешена: ця бідося Алінка прийшла на пари в моїй сукні, відомого італійського бренду, на яку їй треба було збирати пів року стипендії.
Я стояла ошелешена, оце ж бєдне дніще дійшло до такого. Це моя сукня, відомого італійського бренду, коштує чималих грошей, а у цієї бідосі Алінки баблішка нема, вона жлобйо. Живе на стипендію. На цю сукню їй треба було збирати півроку стипендії і нічого не їсти.
Боже, а нагле. Раз вкрало, то йди десь туди, де мене немає, ні – на пари приперлася. Сяє вся, сміється, ні краплі каяття.
Ця сукня зникла позавчора зі спільного балкона в гуртожитку, де ми всі живемо. Я давно батькам казала, що мені не місце в цьому притоні, мені треба окрема квартира. От маєш. Уже почалися крадіжки. Ще й з такою зухвалістю. Я вскипіла.
Підлетіла до Алінки з таким криком, що сама від себе не очікувала. «Думаєш ти тут королева? Що тобі все можна?» – усмішка з обличчя Аліни зникла, так їй і треба, виродки мають знати своє місце.
В нормальному цивілізованому суспільстві крадіям не місце. «Це не твоя сукня» – ще голосніше закричала я. Аліна опустила очі: «Не моя».
Як вона дійшла до такого?
«Так чого ж ти, стерво, її начепило?» – крикнула я і рвонула її за гаптований комір. Комір відірвався… ґудзики попадали додолу. Аліна заплакала. Одногрупниці, які стояли поруч, мовчки це все спостерігали, не знаючи, що робити.
Аж ось підбігла Алінина сусідка, яка не бачила сварки, обійняла її і вишкірялася до мене: «Це що таке мало статися, щоб ти втратила будь-який глузд? Що ви не поділили? І хіба будь-яка проблема варта того, щоб псувати людині речі!»
Вона намагалася зібрати всі ґудзики і вкладала їх у руку Аліні, яка ридала, не бачачи нічого.
«Але це моя сукня, вона вкрала її в мене вчора на балконі!» – гордо сказала я.
«А ти її про це запитати не пробувала, дурепо! – аж закричала сусідка Аліни – Це сукня її двоюрідної сестри, вона її позичила, щоб достойно виглядати під час виступу сьогодні на конференції. Ну ти ж і курвисько!»
Я не знала, що сказати. Не знаю, де дівчата дістали нитки і голку, посадили Аліну на стільчик в коридорі і взялися разом лагодити її сукню. Вона схлипувала, дешева туш розпливлася по її обличчю.
Я мовчки повернулася в гуртожиток. Пішла на балкон, визернула на зовні, на перилі знизу висіла моя бруднюща і обгажена голубами сукня. Її мабуть знесло вітром, в мене не було прищіпок, щоб її зачепити. У грудях висіла каменюка. На шнурку поруч висіли Алінині затерті сірі сукні і розтягнуті штани. Я сфотографувала розмір на бірках і поїхала в шопінг-мол, що був за два квартали від нас. Куплю їй трошки шмоток в рамках вибачень, не можна ходити у такому дранті. І нормальну туш…
