Чи вірите ви в містику? Якби це не трапилося зі мною — я б і сама не вірила. Тоді мені було дуже важко: на роботі суцільні проблеми, на носі заміжжя, а я зовсім не була впевнена в нареченому. Коли серце не на місці, ноги самі ведуть туди, де колись було спокійно.
Я ніколи не любила цвинтарі. Обходила їх десятою дорогою, боялася самої атмосфери тиші, що тисне на плечі. Але того дня я пішла до дідуся та прабабусі. Мені потрібно було виговоритися. Просто виплакати все, що накопичилося всередині.
Ураган у повній тиші
Був сонячний день. Повний штиль, жоден листочок не ворушився. Я стояла біля могил і ридала так, ніби весь біль світу зійшовся в мені одній. Я розповідала їм про все: про страхи, про втому, про те, як мені їх не вистачає.
І раптом це сталося. В одну мить дерева навколо почали ходити ходором. Гілки гнулися до землі, шум стояв такий, ніби почався справжній ураган. Але що було найдивнішим — вітру не було. Волосся на моїй голові навіть не поворухнулося, а дерева над могилами буквально розривало від невидимої сили.
Я замовкла. Сльози миттєво висохли від незрозумілого жаху. В ту саму секунду я відчула: за моєю спиною хтось стоїть. Прям дуже-дуже… Це була не просто уява — присутність була настільки фізичною, що я відчувала чуже дихання потилицею.
«Мені вже страшно, я йду», — прошепотіла я порожнечі, хоча знала, що вона не порожня.
«Стало легше?»: відповідь з того світу
Я майже бігла до машини. Ледь встигла зачинити двері — і темрява. Я просто знепритомніла прямо за кермом. Не знаю, скільки минуло часу, але коли прийшла до тями, в голові був повний туман. Дороги додому я не пам’ятаю зовсім — їхала на автоматі, заціпеніла від стресу.
Вдома я впала на ліжко і проспала цілу добу. І саме тоді мені наснилася вона. Прабабуся. Вона виглядала такою спокійною, наче нікуди й не йшла. Вона підійшла, подивилася мені прямо в очі й тихо запитала:
— Ну що, дитино, стало легше?
Я прокинулася з відчуттям неймовірної легкості. Весь той тягар, проблеми на роботі та сумніви щодо весілля ніби відійшли на другий план. Той дивний ураган просто видув з моєї душі все зайве, а прабабуся прийшла переконатися, що я нарешті можу дихати вільно.
А ви вірите, що рідні чують нас навіть тоді, коли їх уже немає поруч? Чи траплялися з вами речі, які неможливо пояснити логікою?
