— Ну, ось і каша, — Вадим поставив тацю на приліжкову тумбочку з таким гуркотом, що липка вівсяна маса виплеснулася на білосніжну серветку, залишаючи на ній брудну масну пляму.
Олена здригнулася від цього звуку, але промовчала. Вона дивилася на чоловіка, на його напружену спину, на те, як він демонстративно витирав руки об джинси, ніби щойно торкнувся чогось огидного. П’ятнадцять років разом, а зараз він здавався їй роздратованим незнайомцем.
Тіло Олени відгукувалося тупим болем — нагадуванням про важку травму і два місяці суворого ліжкового режиму. «Як так сталося? — мовчки думала вона. — Коли я, топовий менеджер, яка керувала сотнями людей і мільйонними бюджетами, перетворилася для нього на “поламану річ”?»
— Дякую, — тихо сказала вона, намагаючись підвестися на ліктях.
— Їж, поки не охололо, — кинув він, навіть не обертаючись. — У мене справи, я не можу сидіти тут цілими днями.
Найважче — це не ковтати таблетки жменями, а бачити, як людина, якій ти віддала життя, роздратовано відсуває твою руку, бо ти заважаєш їй жити своєю неміччю.
Справи. Олена гірко посміхнулася. Як досвідчений управлінець, вона давно бачила всі симптоми «банкрутства» їхніх стосунків. Побутова байдужість Вадима накопичувалася поступово. Спочатку він просто перестав запитувати «як ти?», потім почав демонстративно вечеряти в ресторанах, залишаючи її наодинці з пакунками заморожених овочів, які вона не мала сил приготувати.
Олена дивилася на його спину, коли він збирався зранку, на те, як він прискіпливо обирав краватку, ніби її взагалі не існувало в цій кімнаті. Вона, жінка, яка будувала стратегії для корпорацій, тепер сама була виключена з життєвої стратегії власного чоловіка.
Напруга в квартирі стала майже фізичною. У ті рідкісні моменти, коли Вадим все ж приносив їй ліки, він робив це з таким виразом обличчя, ніби виконував огидний ритуал. Він кидав пакування на ковдру, намагаючись не торкнутися її шкіри, наче хвороба була заразною проказою, яка могла зіпсувати його дорогий піджак.
Остання крапля: «Я тобі не доглядальниця»
Одного вечора Олена почула його розмову на кухні. Вадим говорив з кимось по телефону, і в його голосі було стільки тепла, скільки вона не чула вже роки.
— Та ні, люба, я скоро буду. Вдома просто нестерпно… сама розумієш, цей запах ліків, це вічне ниття. Я вже не можу чекати, коли це закінчиться.
Він тихо засміявся, і цей сміх прошив Олену наскрізь, як розпечений дріт. Зрада пахла чужими солодкими парфумами та холодною впевненістю в її безпорадності. Вона зрозуміла: він чекає не на її одужання, а на її кінець.
— Мені потрібно в ванну, — попросила вона якомога м’якше ввечері, коли він проходив повз ліжко. — Допоможи, будь ласка.
Вадим завмер, повільно повернувся. Його обличчя спотворила гримаса такої огиди, що у Олени перехопило подих. Він оглянув її, лежачу, безпорадну, і в його очах спалахнув холодний, злий вогонь.
— Знову? Я тобі не доглядальниця! — виплюнув він кожне слово. — Я не збираюся доглядати за хворою старою!
Олена дивилася на нього і відчувала, як усередині все вигоріло. Вона підвелася на лікті і коротко, точно плюнула йому в обличчя. Вадим відсахнувся, приголомшений.
— Забирайся, — голос Олени був спокійний, але в ньому була сталь топового керівника. — Геть. З мого дому. Зараз же.
Бізнес-план на лікарняному ліжку
Коли двері грюкнули, Олена не розплакалася. Її мозок менеджера почав працювати в екстреному режимі. Наступного ранку приїхала Катерина, їхня донька. Вона привезла маленьке дитяче одільце з неймовірною вишивкою.
— Мамо, пам’ятаєш? Ти шила її мені, коли чекала на мене. Це ж справжнє мистецтво.
Олена торкнулася стібків. Двадцять років тому вона здобула освіту дизайнера-закрійника, але кар’єра менеджера та амбіції Вадима поховали цей диплом. «Я так гарно шила… — подумала вона. — І нехай зараз немає сил встати — маю гарну фантазію. А як менеджер я знаю, як перетворити ідею на гроші».
Катерина привезла швейну машину. Вона допомагала матері сісти, підкладаючи подушки, і Олена починала з 15 хвилин роботи. Але вона не просто шила — вона будувала бізнес-модель. Вона знайшла через месенджери двох кравчинь-надомниць, прописала їм чіткі технічні завдання і контролювала кожен етап по відеозв’язку.
Катя займалася закупівлями та SMM. Олена прораховувала собівартість, логістику та маркетинг бренду «OLENA V.» прямо з ліжка. Хвороба почала відступати перед її управлінським азартом. Вона влучно делегувала операційку, залишаючи за собою розробку моделей та стратегію.
Сьогодні Олена — це приклад того, якою має бути історія успіху жінки в сучасному світі
Минуло три роки. Олена відкривала свій четвертий магазин у Києві — флагманський бутік на Хрещатику. Вона стояла в центрі зали — впевнена, розкішна, у костюмі власного бренду. На відкритті було багато преси та гостей. Раптом у натовпі вона помітила Вадима.
Він сильно схуд, його одяг виглядав дешевим і неохайним. Він довго вагався, а потім підійшов, ховаючи очі.
— Оленко… я бачив твій успіх. Ти неймовірна. Знаєш, я часто згадую нас.
— Я тоді помилився, був у стресі… Може, тобі потрібен досвідчений партнер у бізнесі? Я міг би допомогти з клієнтами.
Олена подивилася на нього так, як колись дивилася на некомпетентних підлеглих перед звільненням.
— Вадиме, ти помилився в головному розрахунку. Ти поставив на мою слабкість, а треба було ставити на мій талант управлінця.
— Менеджер всередині мене навчив мене головному: позбуватися неліквідних активів. Ти — саме такий актив.
Вона покликала охорону спокійним жестом.
— Проведіть цього пана до виходу. Він помилився адресою.
Увечері, повертаючись додому на новому авто, Олена зупинилася на світлофорі. Йшов мокрий сніг. На зупинці вона побачила Вадима з дешевим пакетом у руках. Олена просто натиснула на газ. Вона знайшла не просто бізнес, вона знайшла саму себе.
