– Ото мавпа за кермом! Думає купила права, то вже їздити вміє! Курка!
Мій чоловік не добирав слів, аби описати пані, яка намагалася в щільному трафіку київського шосе перелаштуватися у ліву смугу. Сам він же сидів на пасажирському кріслі, його везла додому я, адже він трішки випив. Власне заради цього він змусив мене ходити в автошколу – тепер він випивав чарку ще вдома перед тим, як іти в гості і однозначно далі пив лише він, а я не могла – я за кермом.
«Знайшла про кого думати»: межа між ввічливістю та хамством
-Ну ти дивись ,як ці мудаки напаркувалися, ні заїхати, ні проїхати – знову репетував мій чоловік, коли ми підїхали до нашого підїзду.
– Став ось тут машину.
– Але же тоді я перекрию доріжку, людям буде не зручно обходити авто. А мамах з візочками ще гірше, треба злізти з бордюра, а потім назад виїхати на нього.
-Знайшла про кого думати, про цих дебілів.
– Виходь, йди в квартиру, я припаркуюся і прийду.
– От мати-тезеза блін, троєщинського розливу.
Він вийшов з авто, навіть не забравши свою куртку.
Я довго шукала, де припаркуватися. І обдумувала як він змінився за півроку, відколи ми одружилися. Зустрічалися ми недовго, але він був надзвичайно галантний, романтичний і дивовижно вічливий. Перший мат я від нього почула аж після весілля.
Квест на Троєщині: 10 літрів води, торт і червона сукня
Місце я знайшла аж за 5 кварталів. Увечері у вихідні припаркуватися на Троєщині – ще той квест. Невдало ми обрали місце для проживання. Тепер ще йти темними дворами мабуть хвилин 30 додому. А я ще й не додумалася дати чоловіку в руки баклажки з питною водою, які купила. Але де б він їх взяв, він навіть курточку свою не захотів нести. Ледь стримуючись від злості, я взяла в руки баклажки, його куртку і пакет із тортом, яку нам куми дали зі святкування дня народження. Картина пречудова – вишукана пані в червоній атласній сукні та білій шубці на шпильках, з двома 5 літровими бутилями води, великою чоловічою курткою в руках і ледь не в зубах торт.
За два квартали від дому мою злість замінив відчай і образа, яка здавалася ось в цей момент перелилася через край. Вона останні місяці відчувала себе рабинею, привези, приготуй, прибери, не скаржся подружкам, не трать гроші, але виглядай так, ніби з салону.
«На пішохідному переході світлофор засвітив зеленим і у цей прекрасний момент в бутля з водою відривається пластикова ручка, бутиль обривається, падає додолу, зачіпаючи ніготь на вказівному пальці і вивертаючи його з пекельним болем назовні».
Намагаючись зібратися із силами я хапала руками той бутиль із дороги, а в кишені верещав телефон – його улюблена пісня, він її мені поставив, щоб я точно була певна, що то він дзвонить. Яка ж жахлива ця музика, ненавиджу рок.
Якось догрібши до іншого краю вулиці взяла трубку:
– Де ти лазиш? Я жерти хочу, а в холодильнику миша повісилася!
– Я зараз просто вмираю. Я несу воду і твою куртку за 5 кварталів від дому. Може б ти вийшов мені на зустріч?
– Я вже роздягнувся, назад одягатися не буду
– А! ну ок. Замов доставку їжі, я сьогодні готувати не буду
– Це чого раптом?
– Завтра поясню, сьогодні не маю сил, а ще треба якось дійти додому.
Точне влучання: туфля в смітник і нова сторінка в «Дії»
Майже біля підїзду я вступила в люк ливнівки і зламала каблук. Спочатку заплакала, потім вхопила туфлю з ноги і жбурнула в смітник – туфля філігранно влетіла у верхівку кришки баку, відбилася від неї і потрапила точно в центр баку. І я тут заспокоїлася.
Коли я зайшла, він спав на дивані перед телевізором. І уже встиг з’їсти усю піцу, яку замовив. Усю! Після гостей! Не чекаючи мене! Я тихо переодягнулася, вмилася. Дістала дві свої валізи: як добре, що я не перевезла сюди всі свої речі. Набрала подругу:
– Ань, ти казала, що тобі треба сусідка в квартиру. Ще актуально?
– Так, навіть дуже, сама не подужаю квартплату платити
– Якщо я до тебе переїду? Сьогодні?
– Ого. Гаразд, зараз постелю тобі.
– Буду за півтори години.
Я зібралася всього за 15 хвилин. На стіл поклала обручку і ключі від його машини. Коли сіла в таксі, одразу зайшла в Дію і подала на розлучення, а в телефоні та соцмережах заблокувала його і всіх його родичів і друзів. Аню він не знав, він все не мав часу роззнайомитися з моїми друзями.
Боже, як добре, що правда прояснилася зараз, а не через 5 років, коли б у нас були діти і багато майна. Дякую Боже, що обпеклася не так боляче. Я вперше за пів року була щаслива і впевнена у завтрашньому дні. У цьому не буде ні його, ні вимог, ні Троєщини.
Від редакції Dearself.blog:
Якщо ця історія відгукнулася болем — не чекайте «останньої краплі». Сьогодні подати заяву на розлучення через Дію можна за кілька хвилин. Ваша свобода варта того, щоб зробити цей крок вчасно.
