— Якщо ти підеш — я тебе вб’ю. Я вже знаю, де буде твоя могила.
Він сказав це абсолютно спокійно. Навіть голос не підвищив. Ми стояли посеред порожнього поля, сонце сідало, і в повітрі пахло сухою травою. В руках він тримав звичайну лопату. Брудну, з грудками землі. А за тиждень до цього ми разом вибирали штори у вітальню.
Життя у «в’язниці» за кам’яною стіною
Ми прожили разом сім років Збоку це була ідеальна сім’я. Він — архітектор, людина з манерами. Я — його «муза», завжди при параді. Друзі казали: «Наташ, ти за ним як за кам’яною стіною». Я теж так думала, поки не зрозуміла, що ця стіна — це стіна моєї в’язниці.
Починалося з дрібниць: «Нащо тобі та кава з подругами?», «Ця помада занадто яскрава». Потім я вже сама видаляла повідомлення від мами, щоб не спровокувати допит на три години. Він контролював кожну гривню. Я просила дозволу купити собі білизну. Я зникла як людина.
Того вечора на кухні я просто сказала: «Саш, я так більше не можу. Я йду. Вже знайшла квартиру». Він повільно відклав виделку. Подивився на мене як на пляму на піджаку.
— Квартиру? Ну поїхали, покажу тобі твою справжню нову адресу.
Він схопив мене за лікоть так, що хруснуло. Заштовхнув у машину. Ми їхали довго, за місто. Коли він зупинився в полі й дістав лопату, я все зрозуміла.
— Виходь. Копай. Ти або моя, або нічия. Я вже все вирішив: спочатку ти, потім я.
В його очах була порожнеча. Жодної люті, тільки холодна впевненість. Я зрозуміла: якщо зараз не збрешу — я звідси не поїду. Я почала плакати, вхопила його за руку:
— Пробач… я здуріла, просто хотіла, щоб ти приревнував. Мені не потрібна та квартира, я без тебе пропаду. Поїхали додому, мені холодно…
Він стояв хвилину, потім плюнув, кинув лопату в багажник і кивнув на двері: «Сідай. Можеш же бути нормальною».
Квиток у свободу: золото та старий альбом
Наступний тиждень я грала роль ідеальної дружини. Сміялася, готувала вечері, а сама чекала. Він поїхав у відрядження в четвер зранку. У мене було всього кілька годин.
Я зібрала невелику сумку: документи, одяг на перший час і все золото, яке він мені дарував. Жодного жалю — це мої гроші на перший час, мій шанс вижити. Забрала і старий фотоальбом, єдине, що було мені дороге.
Зараз я в іншому місті у студентської подруги. Здам ювелірку в ломбард, знайду роботу і стану на ноги. Бо тепер я вперше за сім років справді вільна.
А ви б змогли втекти в невідомість, маючи в сумці лише паспорт, спогади та кілька золотих каблучок як ціну своєї свободи?
Примітка від автора: як діяти
Якщо ви перебуваєте в подібній ситуації, пам’ятайте: ваша безпека — це пріоритет №1. Не чекайте «крайнього моменту» чи поїздки в поле. Дійте за цим алгоритмом:
- Повідомте поліцію за номером 102. Це перший і найголовніший крок для фіксації факту загрози вашому життю чи насильства.
- Тихо готуйте план втечі. Знайдіть адреси місць, де можна залишитись на ніч, та продумайте маршрут, як швидко потрапити туди. Підготуйте копії документів, речі першої необхідності та цінності.
- Зверніться за медичною допомогою за номером 103 (у разі необхідності). Це важливо для вашого здоров’я та подальшого юридичного захисту.
- Зверніться до центрів соціальної допомоги або громадських організацій та обговоріть кроки вирішення ситуації.
- Зверніться до безоплатної правничої допомоги у вашому регіоні для отримання юридичної підтримки (допомога у складанні заяви на винесення обмежувального припису, стягнення матеріальної чи моральної компенсації тощо).
- Отримайте консультацію щодо можливих подальших кроків за телефонами гарячих ліній.
Куди звернутись за допомогою:
- 102 — Поліція;
- 0 800 500 202 — Гаряча лінія Національної поліції України;
- 15-45 — Урядова гаряча лінія;
- 15-47 — Національна гаряча лінія з протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству;
- 0 800 500 335 — Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації;
- 0 800 500 225 — Національна дитяча гаряча лінія;
- 0 800 213 103 — Контакт-центр системи безоплатної правничої допомоги.
