Вибір себе

– Мамо, ну навіщо ти знову це напхала? Катя ж казала — ми не їмо цукру. Це немодно, шкідливо і… нам соромно це в багажник класти. Я стояла на ганку, тримаючи за ручки важку полотняну сумку. Всередині було сорок банок. Малина, ожина, абрикос. Кожна ягодка пройшла через мої пальці. Денис відчинив багажник свого білого авто […]

Донька пробігала повз дзеркало, глянула на мене і так мимохідь кинула: — Мам, а навіщо тобі нова помада? Ти ж тільки в магазин і до онуків ходиш. Вона побігла далі, а я так і застигла з тим тюбиком у руках. А й справді — навіщо? Двадцять років я купувала все найкраще дітям, найтепліше — чоловікові,

«Інколи найважчий вибір себе та власні кордони доводиться відстоювати на власній кухні». Бувають такі дні, коли втома відчувається не в тілі, а десь глибоко під шкірою і єдине, про що ти мрієш, підіймаючись ліфтом — це тиша власної квартири. Я вже подумки знімала туфлі та одягала піжаму та капці, але щойно відімкнула замок- на мене

Мій день народження. На столі — гарний торт, у келихах — просеко, а мені хочеться просто випаруватися. Все було ок, поки свекруха не видала своє коронне: «Ой, сукня симпатична, але вона тебе якось… розширює. Треба було брати щось темне». А Андрій, замість того щоб просто промовчати, вирішив побути «душею компанії». Рот до вух: «Та ладно,

Ми з Марком жили, як двоє чужинців під одним дахом. Наші дні складалися з коротких, різких фраз. Кожен сніданок був мінним полем, кожна вечеря — уроком холодного мовчання. Ми вже ділили не лише обов’язки, а й майбутнє: хто забере кота, а хто залишиться у порожній вітальні.Я добре пам’ятаю той вівторок. Марк повернувся з відрядження, а