Вибір себе

— «Ти просто стала занадто дорослою, занадто мудрою. Ти перестала дивитися на мене з захватом, а вона мені це дала!». Дівчата, ви коли-небудь чули таку маячню на свою адресу? Коли чоловік, з яким ви пройшли гуртожитки, перші копійки та всі сімейні кризи, раптом звинувачує вас у тому, що ви… подорослішали? Мій «ідеальний» шлюб розлетівся на […]

— Мартусь, ну не сміши мене. Зніми це синє неподобство. На кого ти схожа? — Ігор навіть не підвів очей від дзеркала, затягуючи вузол краватки. — У тебе обличчя сіре, погляд як у зацькованого звіра. Там будуть вершки медіабізнесу, топ-моделі, продюсери. А ти… ти просто вчителька. Тобі в тіні затишніше. Побудь вдома, вичитай новий контракт.

— Якщо ти підеш — я тебе вб’ю. Я вже знаю, де буде твоя могила. Він сказав це абсолютно спокійно. Навіть голос не підвищив. Ми стояли посеред порожнього поля, сонце сідало, і в повітрі пахло сухою травою. В руках він тримав звичайну лопату. Брудну, з грудками землі. А за тиждень до цього ми разом вибирали

— Оксано, я все продумала. На мій ювілей зробимо фуршет. Запиши: качки з яблуками, три види салатів, і обов’язково той твій торт з горіхами, — Тамара Іванівна простягнула блокнот, де розмашистим почерком було розписано меню на три аркуші. Оксана не відривалася від ноутбука. На екрані миготіли таблиці, цифри зливалися в суцільну сіру масу.— Мамо, у

Ваня, злізь з неї, не позорся! – Марія кипіла від люті, це ж пощастило їй як. Ваня сидів на верхівці даху будинку, щось лагодив у супутниковій антені, увечері мали показувати футбол. Він був у самих трусах, ще й не просто трусах, а з тих запасів сімейних трусів свого діда – колись баба в радянські часи

— Та кому ти потрібна в сорок років крім мене, Інно? — сказав він, і в цій фразі вмістилися всі двадцять років мого мовчання. Ця фраза стала останньою крапкою. Брудна, холодна і до болю знайома. Багато хто з нас роками продовжує терпіти заради дітей, не усвідомлюючи, що в цей момент ми просто зникаємо як особистості,

– Мамо, ну навіщо ти знову це напхала? Катя ж казала — ми не їмо цукру. Це немодно, шкідливо і… нам соромно це в багажник класти. Я стояла на ганку, тримаючи за ручки важку полотняну сумку. Всередині було сорок банок. Малина, ожина, абрикос. Кожна ягодка пройшла через мої пальці. Денис відчинив багажник свого білого авто

Донька пробігала повз дзеркало, глянула на мене і так мимохідь кинула: — Мам, а навіщо тобі нова помада? Ти ж тільки в магазин і до онуків ходиш. Вона побігла далі, а я так і застигла з тим тюбиком у руках. А й справді — навіщо? Двадцять років я купувала все найкраще дітям, найтепліше — чоловікові,

«Інколи найважчий вибір себе та власні кордони доводиться відстоювати на власній кухні». Бувають такі дні, коли втома відчувається не в тілі, а десь глибоко під шкірою, і єдине, про що ти мрієш, підіймаючись ліфтом — це тиша власної квартири. Я вже подумки знімала туфлі та одягала піжаму та капці, але щойно відімкнула замок- на мене

Мій день народження. На столі — гарний торт, у келихах — просеко, а мені хочеться просто випаруватися. Все було ок, поки свекруха не видала своє коронне: «Ой, сукня симпатична, але вона тебе якось… розширює. Треба було брати щось темне». А Андрій, замість того щоб просто промовчати, вирішив побути «душею компанії». Рот до вух: «Та ладно,