Чи вірите ви в містику? Якби це не трапилося зі мною — я б і сама не вірила. Тоді мені було дуже важко: на роботі суцільні проблеми, на носі заміжжя, а я зовсім не була впевнена в нареченому. Коли серце не на місці, ноги самі ведуть туди, де колись було спокійно. Я ніколи не любила […]
Містична історія на цвинтарі: чи чують нас померлі родичі? Читати далі »
— Або ти повертаєшся в цю хвилину і ми забуваємо про твого батька як про страшний сон, або лишайся в тій розвалині назавжди. Мені така дружина не потрібна! — голос Василя в слухавці був холодним, як лід на нашому новому ганку. Я слухала це і дивилася на облуплені стіни батьківської хати. У сусідній кімнаті важко
Догляд за літніми батьками: чому я обрала батька, а не дім, який будувала 30 років Читати далі »
Чотири роки. Це не просто цифра, це тисяча з гаком днів, коли наше «завтра» стало крихким, а кожна ніч — наче іспит. Ми навчилися жити за графіками, спати під гул генераторів і тримати все в собі, щоб не розсипатися. Давайте чесно: ми втомилися так, що слів не вистачає. Це навіть не втома, це наче всередині
Коли здається, що зло поглинуло світ: Сповідь Лєри Шанте Читати далі »
Я стояла посеред кухні й не знала, як сказати синам, що їхнього тата більше немає. Мені 38, і після 18 років абсолютної впевненості у завтрашньому дні я раптом відчула, як під ногами зникла земля. Виявляється, до такого випробування неможливо підготуватися, скільки б книжок про психологію ти не прочитала. Того нічного дзвінка о третій ранку я
Мамо, не плач: чому діти як мотиватор жити далі — це наша найбільша сила Читати далі »
«Мамо, а хто такий дядько Сергій?» — запитав мене вчора малий, розглядаючи старі фото з хрестин. Я лише гірко посміхнулася. Дядько Сергій, наш кум, не зник і не потрапив у біду. Він просто… забув. За три роки за кордоном — жодного дзвінка, жодного подарунка на день народження, жодного простого «як справи». А колись ми були
Гріх чи порятунок? Чи маю я право «перехрестити» дитину, якщо кум зник із її життя Читати далі »
Коли померла моя тітка, ми три дні розбирали її квартиру. Знаєте, що вразило мене найбільше? Не старі листи чи фотографії. А сервант. Там, за ідеально чистим склом, сорок років стояв кришталь. Синій, глибокий, неймовірний. Тітка берегла його для «особливого випадку». Вона жодного разу не пила з тих келихів. Навіть на власне 70-річчя вона поставила на
Особливий випадок — це я: як перестати відкладати життя на потім Читати далі »
Інколи вихід з токсичної дружби стає єдиним способом нарешті почати дихати на повні груди. Оксана завжди була такою: прийде, нібито «провідати», сяде на кухні, загляне в каструлю і так співчутливо скаже: «Ой, Ганнусю, щось ти зовсім бліда, мабуть, серце? Чи то чоловік тебе так довів?». І після кожної такої бесіди я почувалася нещасною, хворою та
Тридцять років терпіння: Чому я заблокувала найкращу подругу Читати далі »
