Чотири роки. Це не просто цифра, це тисяча з гаком днів, коли наше «завтра» стало крихким, а кожна ніч — наче іспит. Ми навчилися жити за графіками, спати під гул генераторів і тримати все в собі, щоб не розсипатися.
Давайте чесно: ми втомилися так, що слів не вистачає. Це навіть не втома, це наче всередині залишився один попіл.
Знаєте, якщо порівняти те, що було на початку, і те, де ми зараз — у 2026-му безвихідь пече набагато гостріше. Тоді, у 22-му чи 23-му, ми ще вірили в диво. Думали, що от-от — і добро переможе, і все скінчиться. А зараз… зараз таке відчуття, ніби зло просто проковтнуло наш світ. Ніби ця темрява вже всюди, навіть у хаті. Відчуття, що нас поглинають, зараз куди сильніше за той старий страх.
Але саме тут, у цій безвиході, я і роблю свій вибір. Не здаватися — це не про геройство. Це просто моя впертість. Я продовжую будувати спільноту жінок DearSelf (Дорога Я) саме зараз, коли здається, що все валиться з рук.
Це мій спосіб не дати темряві остаточно перемогти всередині мене.
Ми не залізні. Ми вразливі, ми маємо право поплакати, ми задовбалися від цих блекаутів і нескінченного чекання. АЛЕ МИ Є. І те, що ми досі дбаємо про себе, тримаємося одна за одну і просто дихаємо — це і є наша тиха відповідь цій пітьмі.
Ми просто втомилися чекати на диво, тому вчимося самі тримати світло, поки навколо темно
Я тримаюся завдяки вам. Бо коли я бачу, як ви попри все пораєтеся по дому, працюєте і ще й знаходите сили усміхнутися — я розумію, що зло таки прорахувалося. Воно не знало, що ми вміємо отак просто триматися за руки в повній темені.
Дорога Я, дорога кожна з вас. Ти не мусиш бути «незламною», як у книжках. Ти маєш бути просто собою. Я зробила цей простір, щоб ти могла хоч на хвилинку видихнути. Поки ми є одна в одної — наше світло горить.
Я хочу почути вас. Напишіть, як ви там? Що допомагає вам не згаснути сьогодні? Давайте просто побудемо разом. 👇
