— Мамо, ми щойно бачили фото батька в Instagram! Він що, в Туреччині зуби вставив і жир відкачав? Він же у нас двадцять тисяч позичив! Казав — на термінові ліки, бо «мотор стає»!
Крик доньки в слухавці розірвав тишу нашої обшарпаної кухні. Я дивилася на Сашка, який щойно переступив поріг, і телефон ледь не випав у мене з рук. Переді мною стояв не хворий на серце чоловік, якого я три тижні чекала зі сльозами, а засмаглий «кен» зі сліпучою білою посмішкою.
— Покажи мені живіт, Саш. Прямо зараз, — прошепотіла я, ігноруючи крики доньки в телефоні. Він лише нахабно посміхнувся, демонструючи ідеальні вініри, на які, очевидно, пішли наші гроші на ремонт.
— Ну дивись, якщо так кортить, — він ривком задрав нову брендову футболку. На місці його величезного «пивного» живота була натягнута, пласка шкіра з багровим шрамом. — Це називається абдомінопластика, Іро. Мені відрізали вісім кілограмів зайвого. Тепер моєму «мотору» легше, хіба не ясно?
— Ти обікрав власних онуків! — закричала я, коли до мене нарешті дійшов масштаб його цинізму. — Ти виманив у дітей гроші на «ліки», поки я тут на двох роботах пласталася, щоб оплатити тобі стамбульську клініку!
— Ой, не починай цей плач Ярославни. Гроші — то папірці. А я тепер — картинка! — Сашко милувався собою у вікні, поправляючи сорочку, яка більше не розходилася на гудзиках. — Лікарі сказали, що всі мої задишки були від невпевненості. Тепер я впевнений. Тепер я хочу жити для себе.
— Ти — потвора, Саш. У тебе всередині порожнеча, яку не залатає жоден хірург, — я відчувала, як мене трясе від люті та огиди. П’ять років ми не бачили відпусток, п’ять років я ходила в одних чоботях, збираючи на «операцію на серці».
— Це ти потвора, бо заздриш! — раптом вибухнув він. — Подивися на себе: втомлена, сіра нянька в обносках. На фоні мого нового тіла ти виглядаєш як стара квочка. Мені соромно буде з тобою в люди вийти!
Це був кінець. Людина, якій я вірила тридцять років, якій віддала останнє, тепер міряла мою цінність за кольором своїх куплених зубів і пласкістю живота.
— Збирай манатки, «красунчику», — мій голос став холодним, як лід. — Прямо зараз. Іди туди, де твої вініри оцінять, бо в цьому домі для тебе більше немає місця.
Ефект бумеранга: коли краса потребує грошей
Сашко пішов до своєї матері, грюкнувши дверима. Він був упевнений, що з таким «тюнінгом» він швидко знайде собі молоду і багату. Але реальність виявилася жорстокою. Вініри — це не назавжди, вони потребують дорогого догляду, спецпаст і регулярних візитів до лікаря. Без моїх грошей і грошей дітей Сашко швидко зрозумів, що «голлівудська посмішка» починає темніти й відвалюватися по одному зубу.
З животом вийшло ще гірше. Абдомінопластика — це не чарівна паличка. Якщо після операції продовжувати лежати на дивані й їсти чебуреки, жир повертається. Тільки тепер він наростав дивними, нерівними гулями вище і нижче хірургічного шва. За кілька років Сашко знову наїв свій живіт, але тепер він виглядав потворно, порізаний рубцями.
Діти з ним так і не помирилися. Образа за вкрадені у онуків гроші виявилася сильнішою за пам’ять про «доброго татка». Сашко залишився один — старий, зіпсований невдалою пластикою і з вічною злістю на весь світ.
Моя нова осінь і власна бібліотека
А я нарешті зробила ремонт. Тепер моя кухня пахне не ліками Сашка, а свіжою кавою і квітами. Я записалася на танці для тих, кому за п’ятдесят — просто щоб відчути, що я ще жива. І саме там, під звуки старого вальсу, я зустріла Андрія.
Андрій не має ідеального преса, і зуби в нього свої, не такі сліпучі. Але коли він бере мене за руку, я відчуваю спокій. Я все ще тримаю свою квартиру, бо навчена життям мати свій кут, але в Андрія буваю майже щодня.
Він дізнався, що я все життя мріяла про величезну бібліотеку, але Сашко завжди казав, що «книжки — то пилозбірники». Андрій нічого не доводив. Він просто мовчки, власними руками, збудував у своїй вітальні стелажі від підлоги до самої стелі. Тепер кожна моя улюблена книга має своє місце.
Я сиджу в затишному кріслі, читаю свій роман, а Андрій майструє щось у сусідній кімнаті. І я точно знаю: справжнє серце не в того, хто його оперує заради селфі в Instagram, а в того, хто будує для тебе бібліотеку, бо любить твою душу.
Коли з життя йде паразит, на його місці виростає цілий світ. Справжня бібліотека дорожча за вініри, а спокій у душі — за плаский живіт.