«Інколи найважчий вибір себе та власні кордони доводиться відстоювати на власній кухні».
Бувають такі дні, коли втома відчувається не в тілі, а десь глибоко під шкірою, і єдине, про що ти мрієш, підіймаючись ліфтом — це тиша власної квартири. Я вже подумки знімала туфлі та одягала піжаму та капці, але щойно відімкнула замок- на мене вилетів аромат засмажки. Слідом за ним — мамин голос із кухні, яка вже встигла «навести лад» і переробити мій вечір на свій розсуд. Вона господарювала біля плити з тією впевненістю людини, яка щиро вірить, що чинить благо, виправляючи твої «помилки». Навіть не привітавшись, вона почала з головного: «Я тут твій суп переварила, бо він був зовсім прісний, ти ж знаєш, що Андрій таке не їсть, та й взагалі, я додала солі й спецій, щоб це хоч на їжу було схоже».
Десять років я просто ковтала ці зауваження, дозволяючи їй переставляти банки в моїй шафі та межі в моїй голові. Мені було смертельно «невдобно» образити її почуття — вона ж мама, вона ж приїхала через все місто, вона ж хоче як краще.
Проте в ту мить, дивлячись на її зв’язку ключів, що звично лежала на моєму столі поруч із її сумкою, я раптом зрозуміла, що ціна цього «як краще» — це моє повне безсилля у власному домі. Я підійшла до столу, взяла ложку, спробувала її пересолений «ідеал» і повільно відклала її вбік.
— Знаєш, мамо, — сказала я, повільно витираючи руки об рушник, — ти кажеш, що мій суп був прісним. Але насправді солі тут тепер забагато. Як і твоїх порад про те, як мені жити. І, мабуть, цього ключа, який ти щоразу дістаєш, щоб увійти сюди без дозволу.
У кухні зависла така тиша, що було чути лише цокання годинника. Мама застигла, а я вперше за тридцять п’ять років не відвела очі й простягнула руку до її зв’язки, щоб зняти свій ключ. Це не було актом ненависті, це було поверненням до самої себе — спокійним і остаточним. Коли за нею зачинилися двері, я сіла за стіл і просто заварила собі чаю. Я була вдома, бо дім починається там, де ми забираємо ключі від своєї території назад, обираючи свій власний, нехай навіть «прісний» для когось, смак життя.
